1. Межа текучості (σ S)
Коли сталь або зразок розтягуються, коли напруга перевищує межу пружності, і сталь або зразок продовжує зазнавати очевидної пластичної деформації, навіть якщо напруга більше не збільшується, це явище називається текучістю, а мінімальне значення напруги при явищі текучості становить межа текучості. Якщо Ps — зовнішня сила при межі текучості s, а Fo — площа руйнування зразка, то межа текучості σ s =Ps/Fo(МПа), МПа називається МПа, що дорівнює N (Ньютон) / мм2, (МПа =106Па, Па: ПАСКАЛЬ =Н/м2)
2. Межа плинності (σ 0.2)
Межа текучості деяких металевих матеріалів неочевидна, і її важко виміряти. Таким чином, щоб виміряти характеристики текучості матеріалів, напруга, при якій постійна залишкова пластична деформація дорівнює певному значенню (зазвичай {{0}}.2 відсотка початкової довжини), визначається як умовна межа текучості або скорочено межа текучості σ 0,2.
3. Міцність на розрив (σ B)
Максимальна напруга досягається матеріалом під час розтягування від початку до моменту руйнування. Це показує, наскільки сталь стійка до руйнування. Відповідна міцність на розтяг і стиснення, міцність на вигин тощо.
Якщо Pb — це максимальна сила розтягування матеріалу до його розриву, а Fo — площа поперечного перерізу зразка, то міцність на розрив σ b= Pb/Fo (МПа).
4. Подовження (δ S)
Після руйнування матеріалу пластичне подовження довжини та відсоток початкової довжини зразка називається подовженням або видовженням.
5. Коефіцієнт міцності на стиск (σ S / σ B)
Відношення межі текучості (межі текучості) сталі до міцності на розрив називається коефіцієнтом текучості. Чим більше коефіцієнт міцності на стиск, тим вище надійність конструкційних деталей, загальний коефіцієнт міцності на стиск вуглецевої сталі становить {{0}}.6-0.65, низьколегована конструкційна сталь становить {{6} }.65-0.75 легована конструкційна сталь дорівнює 0.84-0.86.
6. Твердість
Твердість - це здатність матеріалу чинити опір твердим предметам, що тиснуть на його поверхню. Це один із важливих показників ефективності металевих матеріалів. Загальна твердість вище, а зносостійкість підскочила. Зазвичай використовуються такі показники твердості, як твердість за Брінеллем, твердість за Роквеллом і твердість за Віккерсом.
⑴ Твердість за Брінеллем (HB)
З певним навантаженням (зазвичай 3000 кг) загартована сталева кулька певного розміру (зазвичай 10 мм у діаметрі) вдавлюється в поверхню матеріалу та утримується протягом певного часу. Після зняття навантаження співвідношення навантаження та площі вдавлення є значенням твердості за Брінеллем (HB), а одиницею є кг сили/мм2 (Н/мм2).
⑵ Твердість по Роквеллу (HR)
Якщо HB> 450 або зразок занадто малий, тест на твердість за Брінеллем не можна використовувати замість вимірювання твердості за Роквеллом. Це використання алмазного конуса з верхнім кутом 120 градусів або сталевої кульки діаметром 1,59 або 3,18 мм для натискання на поверхню вимірюваного матеріалу під певним навантаженням, а твердість матеріалу можна розрахувати за допомогою глибина поглиблення. Твердість досліджуваного матеріалу поділяється на три різні шкали:
HRA: Твердість, отримана з навантаженням 60 кг і алмазним конусним пресом для надзвичайно твердих матеріалів, таких як тверді сплави.
HRB: твердість визначається за допомогою навантаження 100 кг і кульки із загартованої сталі діаметром 1,58 мм, яка використовується для матеріалів з низькою твердістю (таких як відпалена сталь, чавун тощо).
HRC: твердість, отримана за допомогою навантаження 150 кг і свердлильного конусного преса для дуже твердих матеріалів, таких як загартована сталь.
⑶ Твердість за Віккерсом (HV)
При навантаженні менше 120 кг і куті наконечника 136 градусів алмазний квадратний конічний індентор вдавлюється в поверхню матеріалу, а площа поверхні ями для вдавлення матеріалу ділиться на значення навантаження, яке є твердістю Віккерса значення (HV).
